суббота, 25 декабря 2010 г.

ЧИНОВНИК. Владислав Каськів: у міністерствах процвітає чорна корупція



Владислав Каськів (на фото в центрі) був одним з лідерів "Пори". Депутат від блоку НУНС після зміни влади він приєднався до команди нового президента. Кажуть, він є приятелем родини Віктора Януковича.  Стрімкий злет Каськіва з депутата-опозиціонера до президента досить промовистий. Ще на початку літа 2010 року ніхто не чув про так звані національні проекти. Аж раптом з'явилися Каськів і 15 проектів.  Як це сталося, та у чому магія цих програм, "Економічна правда" довідалася у самого керівника робочої групи "Національні проекти".

- Владиславе, чи має якийсь стосунок до національних проектів розміщення єврооблігацій, яке відбулося минулого тижня?

 - Це абсолютно безвідповідальна інформація. Жодного стосунку до цього я не маю. Я про це довідався з повідомлень преси пізно ввечері, у вівторок.

- Цього випуску не було?

- Ну, може випуск і був, але він ніяк не пов'язаний ні з національними проектами, ні з афільованими структурами, ні зі мною.

- На якому етапі перебувають національні проекти?

- На різних етапах. В активній фазі - три проекти, за якими ми ведемо практичну роботу, консультації. Наприклад, проект "Повітряний експрес" - будівництво швидкісного сполучення з Борисполем, знаходиться у стадії розробки. Підписана рамкова угода з фінансування з Китаєм, і очікується, що у 2010 році всі процедури будуть закриті до початку фінансування, а саме будівництво розпочнеться якщо не у 2010 році, то на початку 2011 року.

В активній фазі - будівництво терміналу зрідженого газу. Це ключовий проект і з точки зору національної безпеки, і з точки зору утвердження незалежності України. Він забезпечує альтернативний канал постачання газу в Україну з узбережжя Чорного моря, тому ми його активно розвиваємо. Паралельно ведемо консультації щодо джерел поставок газу в Україну.
Також готуємо техніко-економічне обґрунтування будівництва самого терміналу, воно має бути замовлене до кінця 2010 року. Вирішуємо і деякі формальні речі. Наприклад, готуємо зміни до постанов Кабміну, які регулюють структуру "Укрнацпроекту" - спеціально створеного органа виконавчої влади, який координує питання реалізації національних проектів.

Третій проект, на якому ми сконцентрувалися, - "Відкритий світ", який передбачає формування інформаційно-комунікаційної мережі четвертого покоління. Це дуже прогресивний проект, оскільки ми тут випереджаємо країни Європейського союзу. 4G там тільки почали робити, отже, ми застосовуємо випереджальну стратегію.

Не варто будувати мережу третього покоління і наздоганяти розвинені країни. Ми можемо піти на випередження, сформувати мережу четвертого покоління, яка буде давати принципово нові можливості для країни. Ми, правда, сконцентрували увагу на тому, щоб, розвиваючи ту мережу, в першу чергу, отримати результати в системі освіти. Реалізація цього проекту дозволяє вирівняти систему освіти у всій Україні, забезпечити однаковий доступ до джерел інформації для школярів, а отже, підвищити їхню конкурентоспроможність.
Цей проект передбачає розповсюдження серед школярів 1,5 мільйона - поки що! - спеціальних пристроїв, нетбуків, які дозволять і вчитися за новою методологією, і мати доступ до інформаційної мережі.

Ось такі проекти у нас в "червоній зоні" реалізації. Інші теж рухаються, наприклад, сміттєпереробні заводи. Думаю, за кілька тижнів будемо мати розуміння, у яких містах реалізовуватимемо цей пілотний проект. Будуть відібрані десять міст.

Щодо Києва національний проект називається "Місто майбутнього", потім ми хочемо поширити його на інші регіони. Це нова система адміністрування проекту розвитку в рамках одної території плюс розробка стратегічного плану розвитку міст. Там теж ведеться активна робота разом з адміністрацією столиці. Києву дуже пощастило з новим менеджментом Попова (Олександр, перший заступник голови КМДА. - "ЕП") - і з точки зору мотивації, і з точки зору професіоналізму. Цей проект має великі шанси на швидкий успіх.

- Як відбиралися проекти?

- Зараз ми маємо чітко сформульовану публічну процедуру з підготовки проектів. Після прийняття президентом принципового рішення тема національних проектів є ключовою темою реформ. 25 серпня була створена окрема робоча група "Національні проекти" у структурі комітету економічних реформ. З того часу ми почали вибудовувати чіткі процедури з формування пропозицій щодо проектів. У групі, яку я очолюю, ми створили міжнародну наглядову раду на чолі з екс-керівником ЄБРР Жаном Лем'єром, вона надає нам консультаційні послуги.

Ми утворили експертну раду для технологічної оцінки, яку очолює академік Патон (Борис, президент НАН України. - "ЕП"). Потім ми акумулюємо пропозиції в рамках робочої групи "Національні проекти", визначимо рейтинг, внесемо на засідання Комітету економічних реформ під головуванням президента, і там їх затвердять. Крім того, на початку 2011 року ми плануємо оголосити публічний конкурс, тобто включити у цей процес громадян, щоб і вони виходили з ініціативами.

Щодо попередніх рішень, десяти проектів, то я не буду приховувати: це політичне рішення президента, яке відображає його бачення стратегії розвитку країни. Здається, претензій до самого змісту не повинно бути, а якщо є, то ми готові до відкритої дискусії з цього приводу. Хоча, звичайно, це рішення теж пройшло певну публічну процедуру. Проекти визначалися чи затверджувалися комітетом економічних реформ 25 серпня, вони були презентовані та обговорювалися.

- А звідки взялися ці проекти? Дивіться: 25 серпня вони з'явилися в тому вигляді, у якому були затверджені вчора.


- Ні-ні, вчора вони не затверджувалися, вчора була публічна презентація. Яка еволюція цього процесу? Ще влітку в Криму в нас була зустріч з президентом, це відомий факт, де ми протягом години обговорювали різні ідеї і концепції проектів. Президент дуже так... серйозно аналізував всі пропозиції - тоді я привіз з собою 15 концепцій. На їх основі було прийняте рішення про розгляд проектів на Комітеті економічних реформ 25 серпня вже за скороченим списком.

На Комітет економічних реформ ми вже вийшли з концепціями-презентаціями, і у такій формі вони там розглядалися. На основі прийнятих концепцій - їх тоді було 10+1, бо президент висловив ініціативу про необхідність якнайшвидшого вирішення проблеми Дунайського коридору, - було створене Державне агентство з управління проектами, яке працює з робочою групою "Національні проекти" у структурі комітету.

Завдання очолюваної мною групи - формулювати ідеї, опрацьовувати їх, готувати до прийняття рішень, а Державне агентство в структурі уряду імплементує ці рішення. Тобто воно управляє проектами безпосередньо. Ми презентували прогрес нашої роботи за 70 днів з моменту прийняття рішення на Комітеті економічних реформ. Там така брошурка роздавалася, де дуже чітко показано, що зроблено за ці 70 днів. З того моменту ми оголосили публічні конкурси на призначення керівників більшості проектів та провели їх. Оголошення навіть на "Українській правді" було.

У нас було десь 30 заявок, які відповідали кваліфікаційним вимогам, але ми не змогли відібрати людей потрібної кваліфікації, визначили лише шість. Тобто були відібрані керівники, потім - створені проектні групи. За кожним з цих проектів проведена велика робота з формування моделі організації проекту, фінансування і календарного плану реалізації. За 70 днів неймовірний результат роботи як для центральних органів влади, і це я без зайвої скромності кажу. Крім того, ми використовуємо зовсім інші підходи, проектний менеджмент у системі державної влади просто ніколи не застосовувався. У нас підхід - персональна відповідальність і календарний план. Тому, я думаю, і результати зовсім інші.

- Владиславе, ви сказали, що, можливо, будуть ще якісь проекти після оголошення відкритого конкурсу. Скільки їх може бути?


- Може, я трохи відкрию секрет, але ми плануємо на грудень нові пропозиції, згідно з поставленими президентом питаннями. Очікуємо указ президента про збільшення пріоритетів. Зараз у нас чотири пріоритети - "Нова енергія", "Нова якість життя", "Нова інфраструктура" та "Олімпійська надія 2022".

- Ви сказали, що реалізація проекту швидкісного сполучення може початися вже у 2010 році. Чи означає це, що гроші на проект надійдуть з держбюджету?

- Питання поїзда уже вирішене. У рамках візиту президента до Пекіна 2 вересня була підписана угода з Банком розвитку Китаю про виділення кредиту в обсязі 950 мільйонів доларів, але це не лише на будівництво цієї швидкісної колії. Половина коштів піде на швидкісне сполучення "Київ-Бориспіль", половина - на будівництво інфраструктури аеропорту. Також має бути побудована нова смуга для прийому літаків класу "Аеробус-380". Її немає в Борисполі. Кредитна лінія може бути і не вичерпана повністю, вона розрахована на 15 років.

- Умовами кредиту передбачається придбання китайського обладнання?

- Ні, жодних таких зобов'язань нема. Більше того: і колія, і паровози будуть українськими, тому що китайське не відповідає технічним вимогам України.

- За іншими проектами теж буде купуватися винятково українське обладнання?

- Моє глибоке переконання, що опосередкований ефект від національного проекту має бути набагато більший, ніж прямий економічний. Що я маю на увазі? По-перше, кожен проект - це нові індустрії, яких нема взагалі. Тобто говорити про те, що вони якось міняють структуру ринку, не доводиться, у тому числі щодо податків. У нас нема індустрії з переробки зрідженого газу, індустрії з переробки твердих побутових відходів. Немає індустрії з очищення води, немає індустрії зимового туристичного відпочинку. Тому візьміть наші проекти - це нові індустрії.
По-друге, проекти повинні оживляти цілі економічні ланцюжки. Тобто українська сировина, український працівник, український ресурс - це базовий пріоритет. По-третє, це кошти з ринку. Мінімум використання бюджетних грошей. До речі, щодо кожного проекту будемо робити окреме публічне слухання. Там, де ми будемо витрачати бюджетні гроші на розробку проектної документації, буде партнерство з міжнародною фірмою, яка має пріоритет у цій галузі.

- Щось на зразок "МакКинзи"?

- Так. У першу чергу, це будуть консалтингові компанії - "Ернст енд Янг", KPMG... Треба розуміти, що на кожен тип цієї індустрії є свої спеціалізовані компанії, які мають міжнародну репутацію і рейтинг.

- Кажуть, з проектів стирчать вуха українських олігархів - Фірташа, Пінчука...

- Я не буду нічого спростовувати. Я не згоден з формулюванням "стирчать вуха". Якщо в Україні виробляють сонячні батареї, то невже краще купувати іноземні? Це плюс чи мінус? Я думаю, що плюс. Якщо би їх кілька заводів виробляло, то між ними мав би бути конкурс. Пріоритет завжди має віддаватися українському виробнику. Для фінансування будь-якого проекту краще залучати іноземні кошти чи українські? Чому ми повинні якісь преференції комусь давати? Якщо хтось пропонує кращі умови з фінансування чи виконання, тоді треба проводити конкурс - питань немає.

 Але ж як ми можемо у 21 столітті в демократичній ринковій країні казати, що ми з тим працюємо, а з тим ні, якщо він дає кращі умови? У нас кожен проект повинен бути прозорим, відкритим, і на конкурсних вільних засадах повинні вибиратися партнери. Я вам гарантую, що корупції у національних проектах не буде. Все буде робитися на конкурсах. Наш головний критерій - це не коментарі і не припущення, а результати.

- Банк розвитку під ці проекти створюється?

- Банк розвитку - це фінансовий інструмент, за рахунок якого можна краще працювати. У нас є ресурси, які фінансують розвиток. У бюджеті кожного міністерства є кошти, передбачені на якесь проектне фінансування - будують якісь будинки, ще якусь заразу роблять. Зрозуміло, що у структурі міністерств це архаїчний підхід, дрімучий. Там чорна корупція процвітає. Думаю, що це очевидно, це не треба доводити. Тому всі ці кошти розвитку слід перевести у прозору зрозумілу структуру, яка управляється за міжнародними стандартами, де є незалежні директори з міжнародною фінансовою репутацією і банківська процедура оцінки ризиків.

Є стратегія держави щодо витрат, наприклад, будівництво дороги. Нема питань, це політичне рішення, але воно має проходити процедуру, яку сприймає ринок, а не бути лобістським рішенням. Створення такого інструмента дозволяє це робити. Крім того, воно дозволяє створювати фінансове плече, коли на одну державну гривню вкладається 7-9 інвестиційних гривень. Також цей банк може виступати гарантом багатьох проектів. Це дає багато нових можливостей. У нас стратегіями розвитку країни давно ніхто не займався, не дивився далі, ніж на звітний період існування при владі. Він, як правило, рік чи півтора становить.

- У нас уже є Український банк реконструкції і розвитку. Ви плануєте УБРР сформувати чи створити нову структуру? В указі президента йдеться про "створення українського банку розвитку".

- А де ви його бачили?

- Точніше, проект указу. Там також за вашим підписом є звернення до президента від імені комітету економічних реформ з проханням створити Банк розвитку.


- Я зрозумів. Ну, тут же питання не в мені, а в моїй ідеї. Тому що це ж корпоративна структура, яка буде створюватись за міжнародними правилами і стандартами. До речі, тут ще можна думати про те, чи це з 100% державним капіталом банк чи ні, чи там можна і міжнародні фінансові організації запросити.  Це питання дискусії, але мені здається, що сама ідея дуже правильна і не викликає сумнівів. І якщо правильно організувати її виконання - за правильною процедурою, за участю міжнародних авторитетів у фінансовому світі, то це все буде якісно працювати.
Тому, якщо таке рішення буде прийнято, то воно дасть зовсім нові можливості, в тому числі і для таких стратегічних проектів, як національні.

- Вибачте, але ви так і не сказали: Банк розвитку буде створено для реалізації цих проектів чи сам по собі?

- Він не може працювати тільки на національні проекти.

- Тобто створення банку і фінансування проектів - паралельні процеси?

- Банк розвитку в кожній країні фактично фінансує стратегію розвитку цієї країні. Тобто, використовується як інструмент, тому абсолютно логічно, що він у пріоритетному порядку мав би підтримувати національні проекти, які є стратегією розвитку України. В будь-якому випадку, ця ситуація буде розглядатися на рівних засадах. Ясно, що це має бути спеціалізована банківська структура, вона не повинна бути звичайним банком, тому, що це все-таки державний банк розвитку.

Її не треба плутати з державним банком, де просто держава є мажоритарним акціонером. Державні банки, як правило, це просто ринковий суб'єкт, який діє як банк, просто з державною формою власності. А в даному випадку ми говоримо про спеціалізовану установу, інструмент, який держава використовує для підтримки своїх проектів стратегічних розвитку, які відповідають і національним пріоритетам, і національній стратегії. Але при цьому, звичайно, є прибутковими.

- Це ви про російську модель говорите?

- Ні, не про російську. Ви подивиться на будь-яку країну розвинену - вона обов'язково має свій Банк розвитку, який є інструментом нації для реалізації своєї стратегії - фінансової, економічної, політичної. Ось ми тільки що говорили з вами про Китайський банк розвитку. В Німеччині є Банк розвитку.

- Скажіть, як в уряді поставилися до того, що ви зайнялися Банком розвитку? Раніше цим займалася група Андрія Клюєва?


- Я вам точно можу сказати, що я цим займатися не буду, тому, що я не банкір, не фахівець. Я на це дивлюся з точки зору державної стратегії, і розумію, що це дуже ефективний інструмент державної політики, особливо в частині підтримки стратегічних проектів і економічних реформ загалом.

- Тобто, ви банк уряду віддасте?

- Я просто підтримую цю ідею і аргументовано намагаюся довести, що вона дуже потрібна Україні.

-Як буде організовано фінансування цих проектів? Ви говорили, що буде організовано роуд-шоу для їх презентації. Які плануються етапи залучення грошей? Ви залучите єврооблігації, прямі інвестиції, синдиковані кредити?

- Ми зацікавлені в першу чергу в прямих інвестиціях. Але треба розуміти, що кожен проект, якщо до нього професійно ставитися і вдумливо аналізувати, має найбільш ефективну модель реалізації. Наприклад, якщо це переробка сміття і будівництво цілої серії сміттєпереробних заводів, то це одна фінансова модель. Знову ж таки, під час реалізації цих проектів треба виходити з конкретної проблеми. Якщо це LNG-термінал - то це зовсім друга модель, ну на практиці я вам скажу. От, наприклад, сміттєпереробні заводи - чому вони досі не будуються в Україні?

- Ну, під Києвом збиралися будувати...

- Ну ось, Київ. Перше - це тарифи на переробку сміття, яких взагалі не існує. Є тариф на вивіз, а це інше. Друге - це відсутність довгострокових зобов'язань по переробці. Тобто, якщо інвестор не має гарантії, він буде якийсь час працювати, але в нього ризик з'являється по інвестуванню.  Третє - це надзвичайно корупційно приваблива частина муніципального бюджету. Тому, що в сміття найлегше заховати гроші, які хоче вкрасти мер чи люди, які цим займаються. І четверта проблема, можна сказати, ключова, - це відсутність компетенції. Для того, щоб завод збудувати, треба вкласти гроші в проектування цього заводу, ну, щоб притягнути інвестиції.
Треба потратити гроші на оцінку, на побудову бізнес-плану, і це видатки серйозні, як правило, в бюджеті міст таких грошей немає. Більш того, немає навіть компетентної групи людей, які б розуміли, що таке управління і взагалі як з цим всім поводитись. Тому, в сумі ці всі фактори призвели до того, що це не відбувається.

Як ми хочемо це все вирішувати? Для цього, по-перше, треба гарний, якісний приклад. Тому ми, розуміючи, що для України це катастрофічна проблема - 800 тон сміття на одну людину, ви можете це уявити? -  створюємо державну площадку. На цю площадку ми акумулюємо необхідні активи, наприклад, земельні ділянки, які необхідні для цього сміттєвого заводу.

Друге - фінансуємо за рахунок держави перелік необхідної документації і складаємо перелік рішень, які необхідно прийняти на муніципальному рівні, і їм передаємо. Це довгострокові зобов'язання щодо вивозу, це ресурс, який буде мати сміттєперобний завод. Тарифні питання врегульовуємо, все це ми самі консолідуємо на одній площадці, і вийдемо на інвестора вже з готовим продуктом. Тобто, ми робимо конкурс конкретних проектів, але вже з вирішеними питаннями дозволів, з готовими бізнес-планами, консолідованими активами. І зрозуміло, що там час до ринку грошей скорочується з років до днів. Інвестор може одразу починати працювати. Це типова модель, в даному випадку.

Якщо ми про LNG-термінал говоримо, то тут теж варіант. По суті - що таке LNG-термінал? Це сервіс по перевалці, тобто, вхід-вихід. Він просто перетворює продукт з одної форми в іншу. Стратегічний для держави об'єкт? Стратегічний. Але чи потрібно державі витрачати на це бюджеті гроші? Я вважаю, що не потрібно.

Для чого таке навантаження на бюджет давати, якщо це може бути дуже привабливий інвестиційний проект? Але з якщо це стратегічно важливий об'єкт для держави, як мінімум, вона повинна мати там контроль чи блокуючий пакет. Ми робимо такий конкретний бізнес-план, оголошуємо конкурс, затягуємо сюди прямі інвестиції і робимо цей проект прекрасно і дуже успішно.

 Є, правда, різні схеми. От, поляки недавно зробили в себе цей термінал. Це яскравий приклад, буквально свіжий. Вони випустили під цей проект бонди. Це державний завод, скажемо так, але вони під це залучили ресурс... У нас може бути і така модель. Більшість національних проектів передбачають державно-приватне партнерство. Причому не у формі грошової участі з боку держави, а в формі активу, специфічного рішення, можливо, навіть на законодавчому рівні.

Але, тим не менше, це партнерство між бізнесом і державою, це великі стратегічні проекти, які створюють принципово нову якість для країни. Тому на це треба дивитись індивідуально, але прозоро, зрозуміло, щоб в суспільства ні у кого не виникало питань. Я дуже-дуже наголошую на тому, що реалізація цих проектів ні в кого нічого не забирає, вона тільки створює нові умови, тому що існує пріоритет приватних ресурсів, а держава просто ефективно використовує свої повноваження.

Источник: Экономическая правда

Комментариев нет:

Отправить комментарий