- Ярославе Михайловичу, скажемо так: ви ще не приступили до роботи, як деякі політичні партії почали бойкотувати ваше призначення. Хоча, здається, в області, де й досі найнижча зарплата в Україні, уже пора по-справжньому зайнятися господарськими справами.
- Одразу скажу: я з розумінням ставлюся до позицій різних політичних сил. Україна, згідно з Конституцією, є державою демократичною. Тому всі мають право висловлювати власну точку зору. Правда, цікаво, що ця точка зору стосується мого минулого – двадцятирічної давності. І я відверто скажу: отакий викривально-торжествуючий тон заяв, повідомлень про те, хто я такий, був би доречним, якби я представляв ультраправим українським патріотом чи приховував своє минуле.
Більше того: коли мені зараз інкримінують якесь інтерв’ю в "Известиях КПСС" 1990 року, то я на мітингу ще тоді, на сходах обкому партії, людям пояснював, що не давав ніякого подібного інтерв’ю. Журналісти висмикнули окремі слова, які й опублікували. Але оскільки там були образливі висловлювання на адресу галичан, я звернувся до громади з вибаченням. І днями, на місцевому телебаченні, ще раз попросив вибачення. Я би хотів, щоб політики взагалі уміли вибачатися, якщо їх слова чи дії є образливими.
- Власне, на представленні ви зауважили, що "нинішній Ярослав Сухий уже далеко не той, що був у 1980-1991 роках".
- Справді, я багато чого переосмислив, переоцінив. Я не опирався незалежності, можливо, зійшов з дороги. Але і тоді, йдучи з інституту на партійну роботу, не гнався за чинами, за кар’єрою. Просто вірив, що зможу зробити більше корисного для земляків. Такий був час. Люди повинні знати: політик має право один раз у житті змінити свої погляди. Після 1991 року я не відновлювався в КПРС, не очолив тут, на рідному мені Тернопіллі, ніяких рухів опору, як пропонували деякі гарячі голови.
Врешті, я ніколи не виступав, як мені приписують, проти нагородження Бандери, Шухевича, тим паче ніяких погроз з приводу цього з мого боку не було. Мої заклики завжди були такі: до єднання, до миру, до спокою, до стабільності. Врешті, я збагнув, що є громадський компроміс, коли люди, політичні сили домовляються між собою заради добробуту і блага держави та її громадян.
Я абсолютно щирий і відвертий, сприймаю усі критичні зауваження. Але ви ось торкнулися господарських справ. То у ставленні до моєї особи окремих політичних сил мене якраз турбує інше, а саме - відсутність конструктивних пропозицій стосовно того, щоб Тернопільщина вийшла з нинішнього ганебного економічного стану.
- І, врешті, щоб нас перестали називали депресивним регіоном?
- Саме так. Найнижча заробітна плата на Тернопільщині серед інших областей України обумовлена шаленими темпами падіння обсягів виробництва. Серед них і сільське господарство. На нас уже з острахом дивиться навіть сусідня Івано-Франківська область. Сьогодні, наприклад, південний схід України гостро потребує продовольства: м’яса, молочних продуктів, твердих сирів. Та усе це завозять не із Західної України, а з Росії, що неприпустимо. А ми ж мали потужну матеріально-технічну базу! Коли почали “різати” цукрові заводи на металобрухт, я ще в Києві казав: не дай Бог, аби знищили ще й спиртову галузь, хоча, не секрет, добираються уже й туди. Це величезна сума акцизів, які, звичайно, надходять у Київ, а потім повертаються субвенціями.
А колись же Тернопільщина мала свій бюджет. Багатьом відомий Володимир Павлович Вихрущ називав жартома цей бюджет "п’яним" – він тримався якраз на акцизах спиртово-горілчаної галузі. Утім, неважливо, яким він був, але все-таки був. А зараз ми ходимо з простягнутою рукою і щомісяця у Пенсійного фонду області виникає один і той же біль: чи надійдуть з Києва гроші? І для мене дуже несподівано було почути, що один з Тернопільських спиртозаводів працює нині збитково.
Я розумію ці політичні сили, які скористалися з інформаційного приводу, аби на моєму призначенні в область заробити собі бали. Адже воювати з корупцією – небезпечно і безперспективно, дбати про чистоту вулиць – це вже навіть нецікаво, про надої молока – як мовиться, без слів. Та ще раз підкреслюю – я прийшов сюди не здобувати політичний капітал. Ні на які вибори я звідси не піду: ні в міську чи обласну, ні у Верховну Раду. Мандат довіри у свій час мені надали люди у Запоріжжі. Я їх не підвів.
Отже, згідно з вимогами Конституції я призначений Президентом України Віктором Януковичем головою Тернопільської ОДА. Я би попросив не заважати мені працювати. Слід розуміти: є політика, є світоглядні основи, а є державна влада. І запевняю усіх краян: як державний чиновник, як вчений, як виробничник зі стажем докладу усіх зусиль для добра області.
- На вашому представленні партійно-господарському активу області був присутній президент “Мотор-Січі”, Герой України В’ячеслав Богуслаєв. Він навіть подарував вам макет АН-140 і пообіцяв, що такі літаки сідатимуть у Тернопільському аеропорту.
- В’ячеслав Олександрович Богуслаєв – легендарна особистість у літакобудуванні, його знають у всьому світі. Ця людина – особлива для мене. У 1991-му, коли від мене відвернулися навіть найближчі друзі, В’ячеслав Олександрович підтримав мене, добре й не знаючи. Спочатку у Криму, де я у 1994 році був головою окружної виборчої комісії. А тоді запросив у Запоріжжя, звідки я і стартував у велику політику.
А до Тернополя Богуслаєв приїхав невипадково. Делегував його сюди Президент України Віктор Янукович, і це хороший сигнал як для Тернопільщини, так і Запорізького краю. У своєму виступі В’ячеслав Олександрович це й озвучив: південний схід, його бізнес-кола, великий фінансово-промисловий капітал, який оговтався першим від кризи, шукає нові робочі майданчики і готовий надавати допомогу Тернопільщині інвестиціями.
Щодо проблем аеропорту. Розв’язання їх брала на себе обласна рада і я обов’язково допомагатиму. Однак уже найближчим часом буде відкрито регулярний рейс з Києва до Тернополя і з Тернополя до Києва, поки що, правда, три рази у тиждень: понеділок – середа - п’ятниця. Авіакомпанія “Мотор-Січ” не просто виділяє літак, а й бере на себе усі збитки для виготовлення певної технічно-регламентної документації.
Повірте, тернополяни переконаються, що слова південно-східних керівників не розходяться з ділом. Спільно ми інспектуємо, приміром, Чортківський авторемонтний завод, аби з’ясувати, що там ще збереглося і що ще можна відродити. Бо у свій час дуже хотілося допомогти комбайновому заводу. Але ж ми не знали, що схема приватизації Тернопільського комбайнового була придумана так, аби завод більше ніколи не випускав потужної сільськогосподарської техніки. І тепер на пострадянському просторі російські виробники бурякозбиральних комбайнів конкуренції уже, на жаль, не мають.
- Інвестиції, обсяг яких в економіку краю торік скоротився на 55 відсотків, для Тернопілля - справді болюче місце.
- Особисто для себе я поставив завдання: повернути Тернопільщині інвестиційну привабливість. У мене вже були перемовини з німецькими, чеськими, в’єтнамськими великими бізнес-структурами. Вірю, мені це вдасться з новою командою, яку формую. Головне для мене - професіоналізм і порядність. Президент Віктор Янукович ставить насамперед завдання: жорсткий контроль за розподілом і використанням бюджетних коштів. Це стосується і “Євро-2012”. Залучити інфраструктуру Тернополя – справа нашої честі і, крім того, це ще й наповнення місцевої казни. Маємо докласти усіх зусиль, аби наш обласний центр став резервним містом, де проводитимуться тренування, відпочиватимуть спортсмени, туристи. А це - залучення великих коштів на ремонт доріг, облаштування готелів, стадіону і т.п.
- Ярославе Михайловичу, ще одна тривога – наші села. Добиті бездоріжжям, відсутністю робочих місць, вони дивляться у майбутнє покинутою старістю, бо молодь шукає кращого життя на заробітках у світах.
- Ось і розтривожили душу. Адже усі ми родом із села. І моя маленька батьківщина – село Оришківці на Гусятинщині, де залишилися лише рідні серцю могили. Не стало торік і моєї дорогої матусі, що не дочекалася, не дожила до того часу, поки я повернуся додому негнаний і непереслідуваний.
Але, власне, про сільське господарство. Аграрна Тернопільщина завжди трималася на цьому. Тепер наше сільськогосподарське виробництво нагадує мені осередки оборони. Образно кажучи - десь один чекає з гранатами чи кулеметом, а десь інший – поки танк під’їде. А загальної лінії нема. А саме від села і в селі зав'язується державна влада. Не буде села – не буде кому служити в армії, іти працювати в міліцію, вчитися у вузах і т.д. Недарма хтось, може, трохи пафосно, але мудро сказав: село – колиска України. Тому ще одне важливе для мене завдання – відродити тваринництво. Згадайте, ми мали спеціалізовані комплекси, переробку, замкнуті цикли. Сільське господарство потребує зменшення податкового тиску, адресності дотацій, і, переконаний, усе це буде зроблено.
- Які ще пріоритети визначили для себе?
- Знаю, що тернополян турбує дуже багато невирішених питань, серед яких - дороги, довгобуди, зокрема обласна бібліотека. Але думаю, що насамперед слід взятися за архів, бо скоро людині ніде буде взяти необхідну довідку для оформлення пенсії чи для інших потреб. Врешті, архів – це не лише документи, це – історія. Добудувавши нове приміщення, ми ще й віддамо греко-католицькій релігійній громаді те, що належало їй давно. І в центрі Тернополя буде прекрасний комплекс, який вабитиме туристів.
- Ярославе Михайловичу, ви – галичанин, доля закинула на роки на схід. Невже справді Україна настільки різна? Чи просто такою намагаються нам її представити політики, заробляючи на цьому дивіденди?
- Я взагалі категоричний противник терміну: “Україна – різна”. Україна – різноманітна, це справді так. Але й Тернопільська область – різноманітна. Послухайте говірку Бучача і Кременця, порівняйте народні традиції у Заліщиках і на Шумщині. Україна етнічно, світоглядно, конфесійно різноманітна. Й окремі гарячі голови, котрі намагаються силою нав’язати свої світоглядні основи десь там, на Донеччині чи в Луганську, самі того не розуміючи, штовхають державу до федералізму. Чи потрібна нам така Україна? Народ визначився, коли сказав незалежності “так”. Є святе: Конституція, Прапор України, Гімн України, є держава Україна.
Головне ж, на жаль, що нас сьогодні найбільше об’єднує, – це бідність. Жебрацтво, в якому опинився простий український народ у всіх куточках держави. Ось над цим і треба працювати. Заради цього я і призначений Президентом на посаду голови ОДА. І нехай місцеві люди, рідні мої галичани, не намагаються навішувати на мене ярлики. Ніяким яничаром, зрадником українського народу я не був і не буду ніколи. Так, я маю свою точку зору, вона полягає в тому, що перш, ніж виходити на мітинги, потрібно забезпечити людям гідне життя. А коли ці мітинги ще й проплачені – це вже бізнес політиканський, і на нього реагувати я не буду. Час уже закачувати рукави і братися до господарки. Надворі весна, пора сіяти, садити. Пора думати про майбутній урожай. Майбутнє України.
- Дякую за інтерв’ю.
21.04.2010, прес-служба ТернОДА
Комментариев нет:
Отправить комментарий