Коли Індіра Ганді вийшла з дому, один охоронець вистрелив в неї з пістолета, другий у вже лежачу "Жінку Тисячоліття" розрядив автомат...

Можна сказати, що Індіра Ганді готувалася до того, щоб стати лідером своєї нації з раннього дитинства. Вона народилася 1917 р. у сім'ї майбутнього глави держави, одного з керівників Індійського національного конгресу (ІНК) та соратника Махатми Ганді Джавахарлала Неру. Гідні наслідування зразки високоморальної політики (якщо про політику взагалі можна так казати) були в неї перед очима.

Індира змалку знала, що таке ідеї індійського суверенітету, єдності нації, скептичного ставлення до кастових забобонів. Вона навчалася спочатку в Індійському народному університеті, потім у Швейцарії. Її чоловіком став Фероз Ганді, послідовник Неру.

У 1947 р. Індіра повернулася на батьківщину, що отримала незалежність, і стала секретарем у очолив кабінет міністрів Джавахарлала Неру. Йому вдалося уникнути негайного розпаду багатонаціональної та багатоконфесійної країни на окремі князівства, Неру зробив ряд важливих кроків у галузі розвитку промисловості та подолання соціальних проблем. Його шанували за миротворчу діяльність. Дочка Неру в 1959 р. очолила ІНК. Наступного року вона тимчасово залишила цю посаду через смерть чоловіка.

У 1964 р. Джавахарлал Неру помер. Його наступником як прем'єр-міністр став Лал Бахуд Шастрі. Через два роки помер і Шастрі. Новим лідером ІНК та головою кабінету міністрів стала Індіра Ганді, що для Індії взагалі було вкрай несподівано, але відбивало високий рівень політичного розвитку, на який вийшла віддана, здавалося б, віковим традиціям країна.

Очолюваний Індірою Ганді уряд розпочав реформу з очевидним лівим ухилом. Було вирішено націоналізувати великі банки, взяти під управління держави внутрішню та зовнішню торгівлю, встановити обмеження на володіння землею у містах, скасувати привілеї для князів. Такі рішучі кроки викликали невдоволення консерваторів та розкол ІНК на Правлячий конгрес та Опозиційний конгрес. Уряд втратив більшість у парламенті. Але на нових виборах 1971 р. партія Ганді здобула перемогу.

Того ж року Індія вплуталася у війну на боці повстанців у Східній Бенгалії, що входила до складу Пакистану. В результаті область стала незалежною державою Бангладеш. При цьому популярність прем'єр-міністра ще зросла.

Однак наступні події завдали шкоди репутації уряду та особисто Індіри Ганді. Економічне становище країни залишалося не так на висоті. Нафтова криза 1973-1975 років. посилив ситуацію. Ганді спробувала вдатися до іноземних позик, але вони виявилися не надто ефективними у справі подолання кризи.

По всій країні почалися заворушення. Уряд запровадив надзвичайний стан, син Ганді особисто брав участь у досить жорсткому придушенні виступів. Критика впала на кабінет міністрів і за розпочату політику планування сім'ї, в рамках якої передбачалася і, крім іншого, примусова стерилізація.

У березні 1977 р. під час виборів переконливу перемогу здобула опозиційна «Джаната парти». Знову розколовся ІНК. Індіра Ганді очолила ІНК (І) (літера у дужках означала її власне ім'я). Її будинок було відкрито для відвідування всіх бажаючих, екс-прем'єр продовжувала активно займатися політикою.

Новий уряд спробував перейти від централізованої економіки до заохочення приватного капіталу, але ці реформи не принесли успіху. Економічні та соціальні проблеми вирішено не було. У 1980 р. на чолі Індії знову стала Індіра Ганді.

Однією з найсерйозніших проблем країни залишався сепаратизм. У Західній Бенгалії почався рух за приєднання до Бангладеш, не згасав осередок релігійної війни в Кашмірі, на півдні діяли «Тигри звільнення Таміл-Іламу», що боролися за створення самостійної держави на Цейлоні, на території Пенджабу за свою незалежну державу – Халістан – боролися сикхи. Останні були членами численної індуїстської секти, яка багато перейняла від ісламу.

Наприкінці 1970-х років вони взяли на озброєння терор: підривали залізниці та літаки, вбивали політиків. Їхній лідер Сант Джарнаїл Сінгх Бхіндранвалі займав непримиренну позицію. Навесні 1984 р. він перетворив Золотий храм у пенджабському місті Амрітсар на штаб екстремістів, де зберігалися зброя та боєприпаси.

Позиція Індіри Ганді у питанні про єдність країни була такою ж категоричною. Про жодні відділення не могло бути й мови. 5 червня 1984 р. вона наказала про початок операції «Блакитна зірка» з очищення Золотого храму від терористів. Цього дня відбувалося одне з головних сикхських свят, у храмі було повно прочан. Штаб був знешкоджений, Бхіндранвалі та ряд його соратників – убиті. Крім того, загинули сотні мирних сикхів.

Збурення сикхської громади, що послідувало за цим, охопило, зокрема, армію і поліцію, в якій було чимало сикхів. Але Індіра Ганді навідріз відмовилася прибрати сикхів з особистої охорони, наголошуючи, що операцію було проведено проти терористів, а не проти всієї секти.

Вранці 31 жовтня 1984 р. Індіра Ганді мала зустрітися з британськими кінематографістами на чолі з відомим актором Пітером Устіновим. О 9 годині 16 хвилин, коли Індіра вийшла з дому і підійшла до хвіртки, один із охоронців – сікх Беант Сінгх – тричі вистрілив у неї з пістолета, інший – Сатвант Сінгх – випустив чергу з автомата. Перший був убитий іншими охоронцями, другий був поранений, але вижив. Через п'ять годин Індіра Ганді померла, не приходячи до тями.

По всій країні прокотилася хвиля сикхських погромів. Індія опинилася на межі громадянської війни. До влади прийшов син Індіри – Раджив. Він став наступником матері лише чотири роки доти, як у авіакатастрофі розбився молодший син Індіри Ганді. До цього він працював льотчиком і не хотів займатись політикою. Раджів сам запалив похоронне багаття матері.

За похоронною церемонією спостерігали мільйони телеглядачів у всьому світі. Про яскраву політику тужили і в Америці, і в Радянському Союзі. Розумний та енергійний політик, вона запам'яталася як одна з керівників руху неприєднання (куди входили країни, які не бажали приєднуватись до одного з двох головних військових блоків планети), борець за мир, духовний лідер нації.

Сина Індіри чекала та сама незавидна доля. У 1984 р. Раджив змушений був вдатися до допомоги армії, щоб відновити порядок у країні. На призначених загальних виборах 1984 р. індійський національний конгрес (І) переміг, отримавши 80 % місць у нижній палаті. Ганді зняв багато обмежень на імпорт товарів до Індії та заохочував іноземні капіталовкладення, сприяючи економічному підйому країни у 1986–1990 роках. Як і мати, він різко виступав проти сепаратизму.

У 1987 р. Раджив Ганді послав війська північ Шрі-Ланки для придушення тамильських сепаратистів, посилив боротьбу проти мусульманських угруповань у Кашмірі. На виборах у листопаді 1989 Ганді програв вибори і деякий час очолював опозицію уряду В. П. Сінгха. Під час передвиборчої кампанії у травні 1991 р. Раджив Ганді був убитий тамілами в Шріперумбудурі поблизу Мадраса. У 1997 р. лідером ІНК стала його дружина Соня Ганді.